З Історії Новий рік

Слов'янський Новий рік

Наші предки, східні слов'яни, відзначали прихід Нового року точно так само, як і інші народи, навесні. Рік ділили на дві половини: літню й зимову. Починався він з першого весняного місяця - березня, тому що саме із цієї пори природа пробуджується від сну до життя.

В 988 р. Русь прийняла християнство, і разом з новою релігією до нас прийшов Візантійський календар. Це був юліанський календар з римськими найменуваннями місяців; семиденним тижнем і тривалістю року в 365,25 доби. Так само ввійшла у вживання й візантійське літочислення, де створення миру ставилося до 5508 р. до Різдва Христова.

По новому для Русі календарю рік повинен був починатися у вересні. Як відомо, із традиціями боротися дуже непросто. Навіть охрестившись, російський народ завзято продовжував зустрічати Новий рік по старинці 1 березня - з початком весни. Відгомони звичаїв того далекого свята збереглися дотепер у деяких обрядах Масниці. Вересневий Новий рік російські люди зустрічали із задоволенням, урочисто й по чині так само, як робимо ми сьогодні, уночі. В останній вечір старого року дорогі гості й шанобливі родичі обов'язково сходилися в будинок глави сімейства або старшого в роді. Гостей привітно зустрічали, саджали за накриті столи, пригощали медом, малиновою бражкою або заморським вином - дивлячись по статку хазяїв. За неспішною бесідою чекали напівночі. Рівно у дванадцять у тиші гримів постріл вістовий пушки, возвещавшей про настання Нового року, і відразу ж бив великий дзвін на Івані Великому. Усе обіймалися, триразово цілували один одного, поздоровляли з Новим роком і бажали добра й миру. І починався бенкет! Хто гуляв всю ніч до світанку, а хто, памятуя про завтрашні справи, випивав чарочку, та й на бічну. Що приїхали святкувати Новий рік у Москву ранком неодмінно йшли в Кремль, на Соборну площу. Там відбувалося дійство, що потрясала уява наших предків. У соборах горіли мириади свіч, басами співали дяки, сіяло золото багатих іконостасів, юрбився строкато й святково одягнений народ. Усього ледве більше двохсот років росіяни користувалися такою системою рахунку років.

Останній раз осінній Новий рік був відсвяткований 1 вересня 1698 р.

Петровский указ і народження традиції

Європейську традицію відзначати Новий рік і прикрашати будинку ялинками разом з багатьма іншими нововведеннями, початків укореняти в Росії Петро I. Новий, 1700 рік було велено відзначати прикрашаючи будинку ялиновими і ялівцевими гілками. Тоді ж Петро сповістив свій народ, що відтепер у Росії вводиться новий календар. Літочислення тепер випливало робити не від створення миру, а від Різдва Христова, а «новолетие» обчислювати не з 1 вересня, а з 1 січня. Цар Петро особисто подавав приклад, як треба святкувати по-новому: гуляння по всьому місту, стрілянина з гармат, барвисті ілюмінації й феєрверки, маскаради, застілля й бенкети протягом всіх днів до Різдва.

Після смерті Петра буйство новорічних веселощів на довгий час згасло, а звичай прикрашати будинку ялинками не прижився, може бути тому, що віддавна повелося вішати ялинові лабети перед кожним шинком- вони служили чимсь начебто вивіски для суцільно неписьменного населення.

XIX століття- Відродження свята

Після правління Петра I минуло майже два сторіччя, а ялинку в Росії все НЕ наряджали. В 1817 році великий князь Микола Павлович, майбутній імператор Микола I, женився. Його обраниця, дочка прусского короля Шарлоту (у православному хрещенні Олександра Федорівна), нудьгувала по батьківщині, і, щоб неї утішити, молодий чоловік улаштував на Різдво справжню ялинку із блискучими прикрасами, свічами, розвішаними на галузях насолодами й подарунками. Потім, коли в царственої пари з'явилися діти, ялинку стали ставити вже для них.

Слідом за імператорським сімейством до нового звичаю прилучилися спочатку петербурзька аристократія, а потім і деякі представники московської знаті. В 40-хх рр. XIX століття в Санкт- Петербурзі й Москві виникло навіть щось начебто моди на ялинку, хоча й у дуже вузькому колі. Перша публічна ялинка була влаштована в 1852 р. у Петербурзі. Тепер заможні люди змагалися в розмірах і багатстві оздоблення різдвяної ялинки, на яку вішали не тільки спеціальні іграшки, фрукти, цукерки, але й справжні коштовності- персні, кільця, серги, а також стрічки з дорогих тканин.

Все це негайно викликало невдоволення з боку православної церкви, в очах якої святочние свята були відгомоном язичеських часів. Звичай зустрічати Новий рік і Різдво з ялинкою зазнав жорстокої критики захисників природи, що бачили в цьому звичаї серйозну погрозу російським лісам. Діставалося й від ревнителів здорового способу життя.

У цілому ще в 70-х рр. XIX в. ялинка на Різдво залишалася в Росії екзотикою й лише до 80-м рр. перетворилася в масове явище. Тоді-Те й почали ставити різдвяні ялинки не тільки в приватних будинках, але й у державних установах, школах, на ковзанках. Увійшла й у звичай і передсвяткову торгівлю ялинковими прикрасами. Саме наприкінці позаминулого сторіччя остаточно оформилася більшість новорічних традицій, що живуть і понині- дарування подарунків, сімейні вечори в ялинки, візити до друзів і родичів. Тоді зложилася традиція проводити благодійні ялинки для незаможних, хворих, дітей співробітників на підприємствах.

ХХ століття- перемога свята

В 1903 році на сторінках журналу «Крихітка» були вперше надруковані вірші, що згодом стали знаменитою пісенькою про ялинку: «У лісі народилася ялинка», підписана псевдонімом «А.Е.». Справжнє ім'я автора стало відомим майже сорок років через, їм виявилася дитяча поетеса й письменниця Раїса Адамівна Кудашева. В 1905 р. композитор-аматор Леонід Бекман поклав вірші на музику.

В 1916 році, коли Росія перебувала в стані війни з Німеччиною, Святейший Синод заборонив різдвяну ялинку, як ворожу німецьку витівку.

Прийшли в 1917 р. до влади більшовики негласно продовжили цю заборону, як ідеологічно шкідливий «буржуйський» звичай і символ «попівських» традицій. У перші післяреволюційні роки традиція ще зберігалася в недоторканності. Як і раніше радували дітвору й «старорежимний» Дід Мороз, і ошатні ялинки. Але все-таки поступово й неухильно нова влада йшла від старих традицій. Свято Різдва Христова було вирішено перетворити в «комсомольське Різдво», де ялинці місця вже не було. Газети того часу призивали: «Відзначати новий рік не в пияцтві й ледарстві, а у верстатів і з политсобраньями».

Після 1923р. і зовсім почалося вигнання Різдва з Росії. Незабаром був припинений випуск новорічних листівок, залишилися в минулому веселі різдвяні й новорічні свята й гуляння. Новорічне свято разом з ялинкою, дотримуючись класичних правил конспірації, пішов у підпілля. 1 січня стало звичайним робітником удень.

Заборона на проведення новорічних свят діяв майже десять років. Коли стало ясно, що народ продовжує нишком шанувати традиції, було звертання до Сталіна «повернути дітям ялинку». Влади пішли на компроміс, оголосивши ялинку новорічної, а не різдвяної. ЦК ВЛКСМ довелося видавати спеціальну резолюцію для відновлення ялинки у святкових правах. Перші офіційні новорічні торжества в СРСР відбулися в 1935 році. З 1947 року 1 січня знову стало неробочим днем.

Різдву повезло менше. Воно залишалася під забороною довгі десятиліття. В 1992 році православне Різдво стало державним святом і вихідним днем.