Вдягання нареченого. Нареченого одягали ввечері в кліті, де були стіл і стільці, їжа й питво. Одягнений був наречений у нову й чисту білизну. Стригла й одягала його зовиця [ЧГИ. №1:134; №40:239; ЦГВИА, ф.ВУА. №19026: 269].
Як верхній одяг служить каптан або халат. Каптан підперізується зеленим або синім більшим гарним поясом. Позаду на поясі поверх каптана привішують рід короткої хустки або рушника, подарованого під час сватовства нареченою - так, щоб вишиті або виткані на кінцях гарними візерунками частини звисали біля кишень. Називається він керутутри або керусур-пані «хустка або сурпан зятя» [ЧГИ. №24: 542-543].
Є варіанти, коли за пазуху або в кишеню клали додаткова хустка з кінцями, що відвисають назовні.
Шийні прикраси також були незмінними атрибутами обрядового одягу молоді. У різні часи в різних місцях шийні прикраси мали різноманітний вигляд. Один з них - сухал (букв, «борода») - набір пришитих до матерії монет, що носиться звичайно дівчинами. Таке вбрання можна було бачити ще наприкінці XIX в. у Белебеевском в. Уфимской губ. У сімдесятих роках минулого століття чуваші с. Винтерево Симбирской губ. на шию нареченого надягали сітку, вязаную із червоного паперу, кінці якої звисали на спині [РГО, р.53, оп.1. №57:5 про.]. У Бугурусланском в. Самарской губ. наречений надягав мидиххи «намисто з намиста й монет».
На спину прикріплювали Сулак, що представляє собою складений у трикутник невелика вишита хустка білого цвіту із шовковими бахромками. Сулак пришивали за два кінці до плечей, а третій кінець - на спині [ЧГИ. №1:130; №21: 542-543; №29:129-130; РГО, р.53, оп.1. №57:5 про.].
На голову надягали більшу шапку з овчини або хутра; біля чола на шапці вішали монету (дехто не одну, а три), видимо, великої вартості [ЧГИ. №1:135; №24: 570; РГО, р.53, оп.1. №57:5 про.].
На руки нареченого надягали більші шкіряні рукавиці або рукавички. Крім того, молодої завжди тримав нагайку саламат.
Надзвичайну рідкість і цінність представляють відносно ранні джерела зі згадуванням про прикріплення до мізинця правої руки невеликої хусточки. Хустка готувалася спеціально до весілля. В одних випадках вишивали на хустці різні візерунки із червоного паперу й прикріплювали по кінцях кисті, в інші вишивали шовком з бахромою. Дивує й те, що ця невелика хусточка, що прив'язується до мізинця, називають дулак, тобто так само, як і хустка, що прикріплюється на спину [ЦГВИА, ф.ВУА. №19026: 269; РГО, р.53, оп.1. №57:5 про.; Нікітін, Крюкова 1960: 38].
На ноги наречений надягав чоботи.
Все екіпірування з перерахованою атрибутикою наречений не знімав ні в будинку, ні за столом на всім протязі весілля. У такому вбранні він перебував навіть у жарку погоду. Тут, зрозуміло, зіграла роль традиція. Подання про нареченого завжди було нерозривно зв'язане про його зримий обрядовий одяг. На Русі з початку січня до масниці проводилися свята, називані весільними тижнями [Степанов 1899: 84]. На ті ж тижні доводилися традицион^ ние чуваські весілля. Природно, наречений одягнений був по сезоні. Однак в іншу пору року наречений на весіллі одягався як і раніше, зберігаючи сталу семантику обрядового одягу.
