У Росії це свято почали відзначати з 1992 року. Нерідко цей день називають Удень боротьби з безробіттям. Відомо, що в усьому світі від безробіття страждає величезне число людей. Конституція нашої країни гарантує всім росіянам право на працю. Існує закон «Про зайнятість населення в РФ», що був прийнятий 19 квітня 1991 року. У цьому законі прописані механізми реалізації цього права й державної підтримки безробітних.

В 1991 році початку працювати служба зайнятості населення. До цього часу я чула про біржі праці тільки від своєї бабусі, що намагалася знайти на них роботу у важкий час становлення радянської держави.

У сучасній Росії число безробітних різко збільшила криза.

Більшу частину безробітних становлять жінки, люди предпенсионного віку й зовсім молоді - від 16 до 28 років.

Комусь із них заважає бути конкурентними відсутність досвіду в бажаній сфері праці, тривалий перерва в роботі, відсутність професії й спеціальності.

Але без роботи сучасному російському громадянинові прожити практично неможливо, якщо він, звичайно, не має забезпечених родичів, готових його містити.

До того ж, без роботи губиться сіль життя, люди втрачають орієнтири й власну значимість. І взагалі, без роботи просто нецікаво жити.

В останній же час, на жаль, все більшу частину нашого суспільства охоплює фатальний страх втратити роботу, нехай навіть низькооплачувану...

Учені говорять, що навіть стабільна економічна обстановка не рятує від страху втратити роботу, а вуж коли економіку трясе, паніка залишитися без шматка хліба тим більше збільшується в рази.

Часом непереборний страх переростає у фобію.

Саме цей страх примушує багатьох людей ставати маріонетками в руках несумлінних роботодавців.

Люди працюють по 10 годин 6 днів у тиждень, практично без відпустки.

Вони забувають про розваги, хобби, перестають спілкуватися із друзями, родичами, просиджуючи всі вечори в офісі й длубати над черговими звітами або проектами.

Дослідники говорять, що в Росії страх втратити роботу найвищий у світі.

Причиною цього є не що тільки вибухнула криза, але й слабка соціальна система й повна відсутність в 99% росіян інших джерел доходу, крім зарплати.

Виховання багатьох з нас теж вносить свою лепту.

Адже багато наших співгромадян народилися, виросли, почали працювати ще в Союзі, де на кожному стовпі висіло - потрібні. І про безробіття ми тільки читали в газетах і щиро жалували нещасних громадян, що живуть на Заході.

Ми були впевнені в завтрашньому дні. Нікому й у голову не приходило сумніватися в тім, що держава й подбати, і роботу дасть, і зарплату (нехай і невелику), і пенсію надасть, коли прийде час заслуженого відпочинку.

Тому зміни, що відбулися з нами, багатьох застали врасплох. І у світлі цього нічого дивного, що майже всі ми боїмося втратити роботу, немає. Правда, жінки, як правило, набагато сильніше чоловіків побоюються втратити джерело доходу. Не менш сильно бояться втратити роботу й люди старшого покоління. От тому чималій кількості росіян доводитися триматися за нелюбиму роботу.

Але ж саме на роботі ми проводимо більшу частину життя. І якщо робота не приносить задоволення, то швидко стає нудної й стомлюючою.

От і виходить, що половину життя, а те й більше, ми витрачаємо на заповнення холодильника, одяг, речі й добре, якщо щось із заробленого вистачає на подорожі під час відпустки. А многим при їхній синиці в руках така перспектива тільки сниться.

Відсиджуючи на роботі покладений час, люди дивляться на годинники... А ранком ідуть на роботу, як на каторгу. Все життя починає представлятися сіркою й безрадісної.

Гірше всього, коли до не улюбленої (а те й ненависної) роботи потрібно добиратися в суспільному транспорті годин-півтора.

Нелюбима робота часто не дозволяє просунутися по службі, одержати більше високу зарплату. Адже досягнення, як правило, відбуваються тими, хто любить свою роботу й буквально горить на ній. Нелюбиму роботу рідко вдається робити на «відмінно», адже працюючи на такій роботі, людина думає не про успіх, а як би відбуває покарання.

І, природно, при першій же можливості, що з'явилася, така людина відволікається на дрібниці, увагу його розсіюється, вона робить помилки.

Головним святом стає п'ятниця, а очікування вихідних починається з першої секунди понеділка, що наступив.

Нелюбима робота викликає негативні емоції, стреси накопичуються, що у свою чергу погано відбивається на здоров'я. Це тільки в російській класиці страждання просвітлюють і очищають. Насправді у звичайному житті вони гнітять нашу психіку, знижують самооцінку.

Після завершення робочого дня людина приходить додому знесилений, роздратований і часто відверто злий. При цьому ще й зриває свій негатив на домочадцях.

Так що від нелюбимої роботи одного члена родини може страждати вся родина в цілому.

Крім того від нелюбимої роботи з'являються всякі неприємні хвороби типу мігрені, депресії, стрибків тиску, виразки й навіть онкології.

Людям, які не мають можливості позбутися від нелюбимої роботи, психологи рекомендують зробити більше яскравої іншу частину життя - ходити в театри, музеї, на виставки, виїжджати за місто на пікніки, спілкуватися із друзями, читати цікаві книги, спілкуватися із чотириногим другом, присвячувати більше часу коханій людині й дітям.

Але в області праці є ще одне явище - трудоголики. Це люди, яких хлібом не годуй - дай попрацювати. Всі ми, напевно, зустрічалися з такими людьми, які більшу частину життя проводять на роботі. Такої людини можна застати на роботі в 99 випадках з 100. Деякі колеги ставляться до таких людей з повагою, а когось вони дратують.

Часто страждають родини трудоголиков, вони часом навіть забувають, як виглядає їхній чоловік і батько... Хоча більша частина начальників-трудоголиков обожнює й ставить за приклад іншим службовцем.

Для самого ж трудоголика в його трудоголизме нічого гарного ні, тому як, працюючи на зношування, воно руйнує своє здоров'я. Психологи називають трудоголиков «машиною без гальм», що рано або пізно уріжеться в стовп, щоправда, невідомо, коли саме.

Звичайно в такої людини знижена самооцінка. Він упевнений, що всі його цінують, люблять, поважають тільки тоді, коли він працює.

Трудоголиком може бути людина будь-якої професії, і навіть домогосподарка, що крутиться як білка в колесі цілий день, не дозволяючи собі передохнути ні полчасика.

Психологи вважають, що трудоголизм це така ж хвороба, як наркоманія... І запущений трудоголизм вимагає серйозного систематичного лікування.

Показаннями є заборона на роботу у вихідні дні, говорити будинку про роботу також забороняється, настійно рекомендується відвести обов'язковий час на розваги, будь той хоровий спів або банальна риболовля. Спілкування із друзями й родиною вітається.

Яка робота є кращою для людини? Звичайно улюблена й творча.

Психологи рекомендують раз в 5-7 років міняти місце роботи. За рубежем люди міняють його набагато частіше. Міняють не тільки роботу, але й місце проживання, здобуваючи будинок ближче до нової компанії.

У нас так не прийнято...

У центри служби зайнятості щорічно звертається величезна кількість росіян. Деякі з них перенавчаються на інші професії, хтось намагається відкрити своя справа.

Але часом саме смутне полягає в тім, що улюблена робота не дає людині можливості заробити собі на гідне життя, і він просто змушений займатися справою, що йому не по душі, щоб прокормити себе й свою родину.

Тому хочеться повторити кавказький тост із фільму «Кавказька бранка» - «Нехай же наші можливості збігаються з нашими бажаннями».

І нехай наша робота приносить нам радість, задоволення й засоби займатися саме їй улюбленої.

Автор: Наталія Антонова