Паска - древнє й складне свято, що йде коріннями ще в часи язичества. Для хліборобів Великдень символізував прихід сонця й пробудження природи. Тому багато ритуалів пов'язані з головними турботами селян: майбутнім урожаєм, здоров'ям родини й домашньої худоби. Церква закріпила за цим днем така видатна подія, як Воскресіння Ісуса Христа.

Один з найдавніших Великодніх звичаїв - це вітання словами «Христос воскресе». У відповідь потрібно сказати: «Востину воскресе». Крім того, із древніх часів під час великоднього вітання використовується й цілування як символ примирення й любові. Поцілунки роблять людей ближче, з'єднуючи не тільки тіла, але й душі.

Більшість народних обрядів відбувалося у Великий четвер, що також називають «чистий». Головний ритуал у четвер - опорядитися. Митися в цей день бажано в холодній воді. Вода змиває хвороби, дає тілу красу й здоров'я. Раніше мило виносили на ніч на вулицю, щоб особа стала особливо чистим. Милися й купалися до перших променів сонця, у воду опускали срібло й золото. Ці метали символізували багатство й міцність. Щоб волосся стали густої й довгими, жінки підстригали кінчики своїх кіс. Однорічних дітей перший раз стригли саме в «чистий» четвер. Також цей день присвячений збиранню будинку, тому що до свята Великодня мести підлога була не прийнята.

У народному середовищі вірили, що у великодню ніч можна побачитися зі своїми померлими родичами. Для цього треба послу хресного ходу сховатися в храмі зі страстною свечкою так, щоб ніхто не помітив. Розмовляти з покійними заборонялося, для цього є цвинтар.

На думку селян, у великодню ніч всі чорти бувають надзвичайно злі, так що із заходом сонця мужики й баби боялися виходити у двір і на вулицю: у кожній чорній кішці, у кожному собаці й свині вони бачили перевертня, чорта у вигляді тварини. Навіть у свою парафіяльну церкву мужики уникали ходити поодинці, точно так само, як і виходити з її.

Щоб поглумитися над нечистою силою, сільські жителі виходили із крашанкою на перехрестя й катали його по дорозі. Уважалося, що тоді чорти неодмінно повинні будуть вискочити й поплясать.

Крім того, існувало повір'я, що під час заранкової великодньої служби можна легко пізнати чаклунів. Досить для цього було обернутися й подивитися на народ: всі чаклуни будуть стояти спиною до вівтаря.

У Великдень із ранку господарки спостерігали за худобиною. Яка лежить сумирно - та до двору, а якщо тварина ворочається - не місце їй у господарстві. З ранку селянки «шугали» курей із сідала для того, щоб ті не лінувалися, а вставали раніше й побільше несли яєць.

Один із самих цікавих звичаїв на Великдень - вигнання з хати клопів і тарганів. Коли хазяїн приходив після обідні додому, він не повинен був відразу входити в хату, а спершу стукався. Господарка ж, не відчиняючи дверей, запитувала: «Хто там?» «Я, хазяїн твій, - відповідав чоловік, - кличуть мене Іван. Ну що, дружина, чим розговлятися будемо?» « Ми-Те розговлятися будемо м'ясом, сметаною, молоком, яйцями». «А клопи-те чим?» «А клопи клопами». Селяни були впевнені, що, підслухавши цей діалог, клопи або злякаються й утечуть із хати, або накинуться один на одного й самі себе з'їдять.

Існує повір'я про «граючому» сонці в день Світлого Христова Воскресіння. З давніх часів багато з людей ходили "вартувати сонечко". З різних піднесень (пагорбів, дзвіниць) бажаючі спостерігали схід. Через осколок закопченого скла здавалося, що сонце «танцює».

Люди похилого віку мріяли вмерти у Великодній тиждень, тому що вважалося, що саме в цей час ворота в рай не закриваються і їх ніхто не охороняє.

Християни вірили, що великодні страви, освячені молитвою, мають величезну силу й можуть допомогти у важкі хвилини. Всю їжу господарки ховали на ніч, щоб жодна миша не могла добратися. Існувало повір'я: якщо миша з'їсть освячений шматочок, то в неї виростуть крила й вона перетвориться в кажана. А кістки з Великоднього стола закопували поруч із ріллею або кидали у вогонь під час грози, щоб уникнути ударів грому. Зберігалася також голівка від освяченої паски. Тільки під час сівби селянин брав її на поле й з'їдав на ниві. Це повинне було забезпечити щедрий урожай.

Дівчини у великодній тиждень умивалися водою із червоного яйця, щоб бути рум'яними, ставали на сокиру, щоб стати міцними. Щоб руки не потіли, у дні святого Великодня не брали в руки сіль.

Існує ще ряд великодніх прикмет:

- якщо на великодньому тижні ушибешь лікоть - милий згадав;

- якщо в щи впала муха - чекай побачення;

- якщо губи чешуться - не минути поцілунку;

- якщо брови стануть чесатися - побачиш із улюбленим.

Навіть злочинці (злодії, безчесні гравці в карти та ін.) створили своєрідні прикмети, присвячені до Великодня. Злодії додавали всі зусилля, щоб під час великодньої заутрені украсти яку-небудь річ у молящихся в церкві й притім зробити це так, щоб нікому й у голову не прийшло підозрювати їх. У випадку успіху підприємства вони були впевнені, що можуть сміло красти цілий рік і ніхто їх не піймає.

Гравці ж, відправляючись у церкву, клали в чобіт під п'яту монету із твердою надією, що ця міра принесе їм великий виграш. Але щоб зробитися непереможним гравцем і обігравати напевно всіх і кожного, потрібно було, відправляючись слухати великодню заутреню, захопити в церкву карти й зробити наступне святотатство: коли священик здасться з вівтаря у світлих ризах і в перший раз скаже «Христос Воскресе», що прийшов з картами повинен відповісти: «Карти здеся». Коли ж священик скаже в другий раз «Христос Воскресе», безбожний картяр відповідає: «Хлюста здеся». Втретє: «Тузи здеся». Це святотатство, по переконанню гравців, може принести незліченні виграші, але тільки доти, поки святотатець не покається.

Дуже багато існувало прикмет, пов'язаних із крашанкою. Не можна було, наприклад, є яйце й викидати (а тим більше виплевивать) шкарлупу за віконце на вулицю. Селяни вірили, що протягом всієї світлої седьмици сам Христос із апостолами в злидарських руб'ях ходить по землі, і по необережності в нього можна потрапити шкарлупою.

Існувало також повір'я, що за допомогою крашанки душі померлих можуть одержати полегшення на тім світлі. Для цього треба тільки сходити на цвинтар, тричі похристосуватися з небіжчиком, потім розбити яйце, покришити його й скормити «вільній» птахові, що на подяку за це пом'яне померлих і буде просити за них Бога.

За допомогою крашанки й живі одержують полегшення від всіх хвороб і напастей. Якщо яйце, отримане при христосуванні від священика, зберегти на божнику протягом трьох і навіть дванадцяти років, то коштує тільки таке яйце дати з'їсти важко хворим - і всю хворість із них як рукою зніме.

Селяни вірили також, що яйце допомагає й при гасінні пожеж: якщо праведна людина візьме таке яйце й триразово обежит палаючий будинок зі словами «Христос Воскресе», те пожежа відразу ж затихне, а потім і припиниться сам собою. Але якщо яйце потрапило в руки людині сумнівного способу життя, то пожежа не припиниться. Тоді залишається тільки один засіб: кинути яйце убік, протилежну напрямку вітру й вільну від будов. Уважалося, що тоді вітер затихне, змінить напрямок, і сила вогню ослабшає.

Але найбільше крашанка допомагає в землеробських роботах: коштує тільки під час великоднього молебню зарити його в зерна, а потім виїхати із цим же яйцем і зерном на посів, і прекрасний урожай забезпечений.

Нарешті, яйце допомагає навіть шукачам скарбів. Адже всякий скарб, як відомо, охороняється спеціально приставленої до нього нечистою силою, а вглядівши людини, що наближається із крашанкою, чорти неодмінно злякаються й кинуться врозсип, залишивши скарб без усякого захисту й прикриття. Тоді залишається тільки взяти лопату й спокійно відрити собі казани із золотом.

У народному календарі по Великодню визначали майбутню погоду: якщо на Великдень небо ясне й сонце грає - до гарного врожаю й червоного лету; якщо дощ - добре жито...

Навіть у мисливців існували свої великодні традиції, які зводилися до головної вимоги: ніколи не проливати крові у святкові дні. Уважалося, що тварини теж святкують Христово Воскресіння.

Автор: Кирилова Олена