«...Досить багато осіб як чоловічого, так і жіновий статі своїми колдовскими діями, піснями, заклинаннями й іншими внушающими жах і відраза засобами наводять псування...» - писав тато Інокентій VIII. 5 грудня 1484 року. Так почався самий жорстокий період в історії християнства - часи інквізиції. «Єретиків», «чаклунів» і «відьом» тисячами зводили на багаття. Але щороку в ніч із 31 жовтня на 1 листопада «діти диявола» затівали дикий шабаш, що ми через незнання нарекли ім'ям Хеллоуин.

Ніч Володаря Тьми

У ті майже забуті часи, коли не існувало ще християнської релігії, на землях майбутньої Англії, Ірландії й Північній Франції (Галлії) жили племена кельтів. Кельти вірили в зародження життя зі смерті. Початок нового року й нового життя вони відзначали напередодні настання холодної й похмурої зими в ніч із 31 жовтня на 1 листопада. Свято цей мав ім'я язичеського бога Самахаина - Володаря Смерті. І символізував відкриття дверей між мирами живих і парфумів.

По переказі (V у до н.е.), душі тих, хто помер протягом минулого року, у цю ніч виходили зі своїх могил. Добрі казкарі затверджували, що душі покійних шукають зустрічі зі своїми близькими, котрих недавно покинули. Аматори ж історій пострашнее розповідали, начебто примар підшукують підходяще тіло, щоб з комфортом прожити прийдешній рік серед людей. Зрозуміло, ставати «підходящим тілом» ніхто з живих не бажав. Так зародилася традиція «виряджатися перевертнями», тим самим отпугивая злих парфумів... і добрих сусідів.

У переддень «новорічного торжества» кельтські жерці - друїди гасили всі домівки. Житло повинне було виглядати холодним і похмурим - непривабливим для темних сил. Погаслі вогні також символізували закінчення літа, початок темної половини року й завершення збору врожаю.

На цілу добу мир поринав «у тьму». Увечері наступного дня, неподалік від священного пагорба «Тара» друїди розводили величезне багаття, на якому відбувалися жертвоприносини Володареві Смерті. І кожна родина одержувала «часточку полум'я», щоб зігріти своє житло теплом знову занародженого життя.

Якщо згадати тепер одну з «легенд» більше пізніх століть - спадкоємицю древнього ірландського роду Скарлетт О'хара - можна відзначити, що назва її маєтку «Тара» - не випадковість, а тонкий літературний хід. У перекладі зі старо-ірландського назву друидского пагорба «Тара» звучить як «земля». Конкретніше, «земля обітована».

У першій половині XIX століття (орієнтовно 1840-й рік) Ірландію охопила «епідемія» найсильнішого голоду, викликана неврожаєм картоплі. У боротьбі за виживання багато ірландців пожертвували батьківщиною. І бігли в Америку. Захопивши із собою стародавні традиції... Але про це трохи пізніше.

Аll Hallows' Even

Зародження християнства в Європі супроводжувалося гоніннями. Спершу на християн, потім на «єретиків». На початку VII століття тато Бонифаций IV на противагу язичеському Самахаину, що церква проголосила вдень поклоніння Сатані, увів нове свято - День Всіх Святих. У цей день прославлялися святі, відомі Церкви, а також «невиявлені» - невідомі, для яких не було встановлено особливих дат. Свято відзначалося 1 листопада. І відповідно вечір 31 жовтня називався Аll Hallows' Even (Переддень Всіх Святих). Згодом назва скоротилася до «Hallow E'En» - Хеллоуин.

Але про «святий» на святі не велося й мови. Були присутні тільки «відьми». У крайньому випадку, «чаклуни». І разом вони пили за здоров'я старого доброго Самахаина. Церкви це не подобалося. Папству скрізь увижалися вороги, що мріють захопити владу. Меж тим Карл Великий, майбутній імператор Карл, «не щадячи живота свого», третирував Європу війнами.

Християнство було вигідно Карлові як інструмент поневолення ще нескорених племен. В 785 році вожді переможених їм саксів (у тому числі предки жителів Великобританії) перейшли в християнство й заявили про свою покірність. В 786-м Карл сповістив про це тата Адріана I. Останній улаштував триденне свято торжества «релігії любові». Язичеські обряди й «марновірства» відтепер були заборонені під страхом смерті.

Альбигойская єресь

Усі, хто сповідав іншу віру, усі, хто висловлював далекі судження, піддавалися страти. Що вуж говорити про якісь свята... Середньовічній Європі було не до веселощів. Церковники, точно сучасні нам депутати, приймали Закон Божий у першому, другому й третім читанні. Усякий Тато доповнював його тим, що вважав важливим. Прочим же «важливе» належало дотримувати. Але навіть дотримуючи запропонованих правил, людина не почувала себе захищеним. У будь-який момент по безглуздому наклепі сусіда його могли порахувати «єретиком». Здавалося, що католицьку церкву охопив маніакально-депресивний психоз. Палили жінок і чоловіків, дітей і старих. Вироки Святої Інквізиції звучали серйозно: «За те, що заворожувала людей і робила погоду», «За те, що брав участь у шабаші» і т.п. Чиновники доповідали начальству: «Незабаром тут когось буде любити; комусь буде родити; усе жінки спалені».

Меж тим... на території Франції процвітала багата провінція Лангедок, що мала своєю столицею місто Тулузу. Якщо в пору юності ви тримали в руках добуток Анн і Сержа Голлон «Анжеліка», те, імовірно, згадаєте графа Тулузского Жофрея де Пейрак, «превращавшего» прості метали в золото, а відраза - у любов. У фіналі першої частини авантюрної епопеї він був спалений «за чаклунство». І задум авторів ґрунтувався на історичному досвіді. Сеньйори Лангедока протягом тривалого часу зберігали незалежність і відмовлялися підкорятися як королеві, так і церкви. Крім того, вони давали притулок усіляким «єретикам» і прочим «сатанистам». Заохочували всілякі язичеські «вакханалії». І самі приймали в них участь. Почасти завдяки «альбигойской єресі» (за назвою міста Альби - головного «єретичного» центра) багато язичеських традицій дожили до наших днів. Тато спорядив проти Лангедока хрестовий похід. Скільки народу спалили... Навіть через чотири сторіччя в часи героїв роману А.& С. Голлон жителі Лангедока содрогались при згадуванні хрестоносців. Але продовжували «язичествовать» навіть під погрозою «багаття». «Спалений чаклун» Пейрак залишився живий і, як пізніше проказували ірландці, утік в Америку.

«Почастуй - або налякаю»

У США Halloween приїхав «багажем». Його привезли іммігранти в основному ірландські й шотландські походження. До початку XX-Го століття в Америці вкоренилася «традиція» улаштовувати на Halloween акції дрібного вандалізму - бити скла, підпалювати дерева й т.п. Популярність цього божевілля була катастрофічно велика. І в 20-е роки американські бойскаути почали пропагувати ідею відмови від вандалізму. Їхнє гасло говорило: "Sane Halloween!" (За здоровий Хеллоуин!). Хуліганство вони замінили містифікованим маскарадом і «випрохуванням» цукерок. З тих пор Хеллоуин став улюбленим святом американських школярів. 31 жовтня вони, нарядившись відьмами й чаклунами, стукаються у двері будинків. І з лементом: "Trick or treat!" (Почастуй - або я тебе налякаю!) - вимагають насолод.

Однак традиція «святкового жебрацтва» з'явилася значно раніше. У Європі XIX століття. І була присвячена до християнського свята - Дню Всіх Душ, що відзначається слідом за Вдень Всіх Святих - 2 листопада. З раннього ранку християни відправлялися по сусідніх селах і просили «пиріжок для душі». Пиріжок робився із квадратних шматочків хліба й порічкового прошарку. Чим більше пиріжків одержував прохач, тим довше він повинен був молитися за душі померлих родичів дарувальника. Уважалося, що ці молитви допоможуть душі перебороти кола «митарств» і потрапити в рай. Чим більше молитов - тим скоріше в рай.

В Halloween також прийнято влаштовувати розіграші, розповідати містичні історії й ставити на вікно світильник з гарбуза з вирізаної на ньому «чарівною» пичкою. Ця сама «пичка» і є ключовою містичною історією свята.

Джек Лампадний

Давним-давно, коли на землі жили феї й чаклуни, тролі й гноми... Жив так був простий ірландський хлопець по ім'ю Джек. Талантами особливими він не відрізнявся, любив міцно випити так весело покутить. І от один раз напередодні Дня Всіх Святих зустрівся Джеку сам Диявол. І зажадав Володар Тьми купити душу бідного хлопця. Той погодився продатися... за кухоль елю. Але ірландські бармени - народ серйозний. Безкоштовно не наливають навіть Сатані. І довелося Володареві Тьми перетворитися в монетку, щоб «почастувати» Джека. А хлопець відразу поклав грошик у кишеню поруч зі срібним хрестом. Сусідство Дияволові не сподобалося. І він запропонував Джеку нову угоду: мов, в обмін на волю дам тобі спокій років на десять. Волю Сатана одержав. А через десять років... Джек придумав нову каверзу й знову провів Нечистого.

По одній із численних версій легенди, хлопець загнав нещасного чорта на дерево. І довго не дозволяв спуститися долілиць. Диявол зарікся: з хуліганом більше не зв'язуватися. І пообіцяв: у Пекло ти не потрапиш ніколи. Зрадів Джек. Продовжив пити й гуляти. І з радощів напився до смерті. У рай п'яницю не прийняли. Але й у пекло - не пустили. «Куди ж мені тепер іти?» - розгубився Джек.

«Ступай, звідки прийшов», - відповіли з пекла. Пекельний воротар зачерпнув жменю палаючих вугіль і віддав Джеку, щоб його неприкаяна душа могла висвітлювати свій шлях у безмежній тьмі. Джек склав вугіллячка в недоїдену ріпу, що прихопив із собою з миру живих, і відправився у вічну мандрівку.

І тепер щороку в Переддень Всіх Святих люди ставлять на вікно Джека Лампадного, котрий повинен освітити їхній шлях в імлі й віджахнути від будинку всяку погань. Спочатку «Джека» майстрували з ріпи, але в Америці гарбуза більше... і коштує вона дешевше імпортної ріпки. Рецепт готування «гарбузового Джека» такий: вичистити м'якоть, зробити очні прорізи, намалювати «голлівудську посмішку». Накрити «головою» палаючу свічу. Закріпити на підвіконні. І безстрашно чекати гостей.

Мексиканці, наприклад, по завіті древніх індіанців 1 і 2 листопада дотепер відзначають День Смерті. І чекають у гості померлих родичів. Щоб розділити з ними трапезу й разом розважитися. До стола подають кавовий пиріг у вигляді костей і марципани у формі скелетиков і черепушек. Удома свої прикрашають по образі й подобі могил. А на цвинтарях запалюють безліч свіч. Це барвистий і веселий фестиваль. Мексиканська мудрість говорить: "Ніщо не варто сприймати всерйоз - навіть смерть".

Автор: Світлана Блохіна