Церемонію одруження на Русі називали «весільною грою». Це дійсно було багатоактне дійство, що тривало від трьох днів до трьох тижнів. При цьому головним героям «п'єси» - нареченому й нареченій - приділялася роль другорядна: навіть їхньої згоди ніхто не думав запитувати!

Дія I: СВАТОВСТВО

Насамперед батьки нареченого засилали до обраного ними майбутній невістці сватів. Захочете повторити цей ритуал, не забудьте дати сватам точна адреса дівчини, а то їм адже однаково, де пити. Та й поки ці веселі хлопці йшли по селу, всі місцеві дівки норовили затягти їх до себе: заміж адже кожної невтерпеж! Тому роль сватів краще довірити людям своїм, перевіреним: братам або батькові нареченого або ж за гроші найнятим професіоналам. На Русі це була дуже вигідна, говорячи сучасною мовою, престижна спеціальність. Але й вимагала вона якостей особливих: знання людей, жвавості характеру, гостроти мови, те пак коммуникабельности, і чіткого знання обрядів, тому найчастіше професією опановувала жінка.

Одягалася така Марья Іванна специфічно: узимку й улітку в рукавицях і в різних чоботях. Відправлялася до батьків суженой як свечереет, щоб у випадку відмови не соромно було голоблі розвертати. Входила в будинок не відразу: довго тупцювала на порозі, відкривала туди-сюди двері, нарешті, всполошив все сімейство й мовчачи перехрестившись, скромно всідалася де-небудь у куточку, часом на діжку для помиїв. Вона могла сидіти так хоч до ночі. Святе театральне правило: взяв паузу - тримай! Нарешті, батько дівчини починав дійство: «Чого, мол, треба?» Відповідати випливало иносказательно: «Я к вам, до вашої милості. У вас є стіг сіна однорічний, а в нас лоша неезжалий. Чи не можна у вас стіг купити, так лошати нагодувати?» Але можна й простіше: «Я прийшла не постоли плесть, а рідню зазвістка. У вас наречений, у нас наречена. Чи не можна їх звести разом?» Коротше: «У вас товар, у нас накладна!»

Після цих магічних слів сваху пересаджували на почесну крамницю за стіл. Правда, скатертина не накривали - не покладено. Але адже поки обидві сторони перелічать всі достоїнства нареченого так нареченої, можна було й з голоду померти, тому сваха сама діставала через пазуху припасені заздалегідь вино й рибний пиріг. Підсумком торгів повинне було стати призначення дня змови. Але іноді нареченому все-таки вдавалося втрутитися в процес і наполягти на смотринах.

Дія II: СМОТРИНИ

Подивитися хоч одним оком на майбутню подругу життя нареченому дозволялося тільки у випадку його власної високої товарної цінності. Так тільки в цьому випадку отвертеться від весілля-одруження йому вже було не призначене. Родина нареченої на смотринах закочувала такий бенкет горою, що окупити його могли лише наступні фінансові уливання зятя. У меню обов'язково входили лососина й осетрина в желе, гусаки й качки смажені, ягідні взвари (алкоголь приберігався до дня весілля), леваши (мармелад). При цьому родичі навперебій не утомлювалися повторювати, що наготувала все це пишнота сама дівиця на виданье, щоб інші її недоліки померкли перед кулінарною майстерністю. А що в сімейному житті головне? Щоб чоловік був напоєний-нагодований!

Дія III: ЗМОВА

Змова («просунуті» городяни називали цей ритуал «заручини») містили в собі в порядку черговості рукобитие, богомілля й пропой. Батьки по обидва боки сідали за стіл і... (правильно!) мовчали. Важливі справи на землі росіянці поспіхом не вирішувалися. Спочатку треба було посидіти, подумати. За результатами думок складалася довжелезна «рядна записка», у якій найдокладнішим образом розписувався сценарій весілля, а також до останньої вилки перераховувалося придане нареченої. Батьки сімейств, як люди ділові, скріплювали договір рукостисканням. Після чого підносилася вдячна молитва, і вся рідня в єдиному пориві всідалася за стіл «пропивати» молоду. Із цієї хвилини її називали «сговоренкой», що означало для дівчини кінець вільного життя. На неї надягали темного кольору сарафан, низько, аж до самих очей, пов'язували хустка й саджали, що ридає й голосить, за шиття. Гуляння на вулиці й посиденьки в подружок відмінялися. Та й куди в такому виді підеш...

Антракт:

У перервах між актами відпочивати було ніколи: випливало приготувати реквізити для подальших сцен. І, насамперед, придане. Звичайно, левина його частка збиралася від дня народження дівчинки в родині. А зараз «сговоренка» повинна була власноручно вишити всього-те з десяток рушників для майбутньої свекрухи, придумати й відіслати подарунки для сестер нареченого, його бабусь, тіток і інших домочадців: кому перстень срібний, кому шаль писану...

Її папенька з маменькой теж без справи не сиділи. Захопивши із собою групу підтримки в особі численної рідні, відправлялися на захід за назвою «Будинок дивитися». Господарство, у яке незабаром повинна була вступити їх кровинушка, оглядалося дотошно: від комори до горища. Свасі теж заняття перебувало: вона повинна була перевірити шлюбне ложе на ступінь чистоти... від злих парфумів. А в самий переддень весілля в будинок майбутньої сімейної пари запрошувалися каравайщици - жінки-сусідки, але не всі підряд: самотні або вдови на цю роль не годилися, адже каравайщици повинні були внести атмосферу благополуччя й радості. Вони приносили із собою необхідний для випічки хліба набір продуктів і пекли весільні короваї під акомпанемент спеціальних обрядових пісень. Якщо тісто виходило, не дай Боже, важке, то й життя молодят очікувала нелегка. Яка доля в цьому випадку осягала каравайщиц-недотеп, історія умовчує...

Дія IV: ВІНЧАННЯ

З ранку раніше всі діючі особи церемонії сідали за стіл: злегка перекусити перед відповідальним днем. Після чотирьох-п'яти змін страв у батька нареченої про всякий випадок ще разок запитували дозволу вести молодих «чесати й крутити», тобто вінчати. Наречений, що сидить рядком з майбутньої благовірної, як і раніше права голосу не мав. Він навіть не бачив, з ким його будуть «чесати й крутити»: у ті часи на наречену замість мереживної фати з вуалькой надягали непроникне щільне покривало... Спорядивши «перезву» (ні, паровоза з вагонами тоді ще в очі не видали, просто вибудовувалися попарно), відправлялися до храму пешочком. Відстоявши церковну службу й одержавши благословление Господне, верталися назад, щоб зробити ще один обряд вінчання: язичеський. Молодят тричі обводили навколо короваю, після чого його розламували над їхніми головами на дрібні шматочки. Гості, як вовки голодні, накидалися на них: адже навіть остання скоринка могла принести немислиме щастя!

Дія V: ВЕСІЛЬНИЙ БЕНКЕТ

тривав як мінімум три дні: причому гості кочували з будинку нареченої в будинок нареченого й назад. І трьох сторінок не вистачить, щоб просто перелічити всі ті страви, від яких ломилися столи. Та й що користі: молоді «князь і княгиня» всі дні бенкети повинні були сидіти на строгій дієті. Новоспечений чоловік міг тільки пригубити медовухи так отщипнуть шматочок весільного пирога. А його молодий женушке навіть чарки й тарілки не покладалося: що чоловік у своїх залишить, тому й рада. Подружки нареченої тішили слух гостей піснями а-ля:

Ой, так білу березу нагинають,

Ой, так бересту з березиньки симают,

Ой, так зла сокира в неї втикають,

Ой, потім сидять, так не злазять!»

Молода, зачувши таке пророцтво, приймалася ревіти в три струмки, а її муженек брав з рук тестя батіг і заспокоював супружницу парочкою смачних ударів по спині. Цей ритуал символізував перехід жінки від одного «хазяїна» до іншого. На цьому участь молодят у весільному застіллі закінчувалося. Вони віддалялися в спальню...

Дія V: РАЗУВАНИЕ

А ви про що сподівалися прочитати? Залишившись наодинці, молоді не накидалися один на одного, прагнучи скоріше виконати подружній борг: спочатку їм стояло виконати зовсім інший обряд. Дружина в знак покірності сідала перед чоловіком на коліна й знімала з його чоботи. Якщо їй вдавалося зняти спочатку обувку, у якій була захована монета, їй стояло щасливе сімейне життя, у противному випадку - догоджати й підкорятися їй чоловікові дні й ночі безперервно. От і вгадайте, чи підказував він їй, у якому саме чоботі ця чарівна монетка...

Дія VI: ГОДІВЛЯ МОЛОДИХ

Те, що відбувалося між молодими далі, описувати не коштує. Не маленькі, чай, самі знаєте: ритуал любові вічний... Все це час у дверей опочивальні ходили «ясельничий для запобігання від усякого лиходійства». Устав стояти на пості, він цікавився в нареченого, як, мол, справи. Якщо той повідомляв, що перебуває «у доброму здоров'ї», ясельничий з лементом: «Свершилось!», біг до гостей, поки ті не усе ще з'їли. Після чого оголодавших молодят нарешті-те годували. Правда, перебували такі причепливі експерти по весільних справах, які на слово не вірили й могли зажадати оглянути простирадла на предмет... Ну самі розумієте... Після чого молоду жінку «ставили на облік» у бабки-повитухи й чекали спадкоємця.

Автор: Наталя Сент