Князь Петро, син Муромського князя Юрія Володимировича, занедужав витівкою. Шкіра на особі пішла плямами, червон і білими, стала товщати, і особа князя сталася схоже на шкіру небаченого тоді слона. Переляканий князь скликав кращих лікарів і знахарів, чаклунів так магів, але ті не мають сил були впоратися із хворобою, лише розводили руками, ризикуючи бути страченими.

Зовсім отчаялся князь Петро, адже з кожним днем він почував себе гірше й гірше.

Один раз уночі, чи те в сні, чи те у хворобливому маренні, привидівся князеві старець, сивий, як лунь, у простому одягу. Опираючись на ключку, він сказав: «Зцілити тебе, князь, може дочка «древолаза»-бортника, що добуває дикий мед, Февронія, селянка села Ласкавої в Рязанській землі».

Послав князь гінців у Рязанську землю за Февронією. Привезли гінці дівчину, гарну, мудрою й благовидну, з розповіддю, що слухаються її звірі лісові так птаха, що трави шепотіли їй про свої чудесні властивості, що лікувала вона хвороби різні.

Князеві Февронія сподобалася, і пообіцяв він на ній женитися, якщо зцілить вона його.

Зібравши потрібні трави, так пошептавши над ними, дівчина вилікувала князя, однак він не поспішав виконати свою обіцянку, але залишив Февронію при дворі, у багатстві й постачанні. Через нестримане слово (а може, по хитрості дівчини) хвороба відновила. Князь знову попросив допомоги у Февронії, і після повторного лікування відразу на ній женився, і стала проста селянка Февронія княгинею.

Але заздрі й корисливі бояри не захотіли, щоб дружиною князя була простолюдинка, і заявили йому, щоб він або розвівся з нею, відпустивши її на всі чотири сторони, або пішов разом з нею. Тоді князь наказав опустити на воду човен, взяв молоду дружину й поплив з нею разом по Оці-Ріці. Стали вони жити як прості люди з Божою допомогою, у любові й згоді, радуючись кожному дню, проведеному разом.

Тим часом у Муромі почалися безладдя. Кожний з наближених князя побажав сісти на престол. Плелися інтриги, відбувалися вбивства. Отямилися бояри й, зібравши раду, попросили князя повернутися назад, так з молодою дружиною. Князь погодився, і вони повернулися в місто.

Вірна, добра й справедлива Февронія заслужила довіру й любов городян і допомагала чоловікові правити містом.

Пройшли роки, і в глибокій старості Петро й Февронія розсталися, прийнявши постриг у різних монастирях, взявши імена Давид і Евфросиния. Але щодня молилися вони Богові про те, щоб умерти в один день, і заповіли після смерті покласти їх в одній труні й навіть заготовили для цього гробницю з одного каменю з тонкою перегородкою.

Бог почув їхньої молитви, і вмерли вони в один день і година - 25 червня (по новому стилі - 8 липня) 1228 року. Однак священнослужителі відмовилися ховати їх в одній труні, порахувавши, що це не відповідає їхнім чернечим званням, і поховали їх у різних обителях, але вже наступного дня вони однаково виявилися разом. Нині їхні мощі спочивають у храмі Святий Трійці Свято-Троицкого монастиря в Муромі.

З тих пор святі Петро й Февронія вважаються заступниками cемьи й шлюбу, а їхній союз є зразком християнського шлюбу, і в цей день, восьмого липня, що вірують поминають і почитають їх.

А ще цей день уважається сприятливим для закоханих, тому як, крім шлюбу, Петро й Февронія вважаються символом чистої й світлої любові. Цей день можна й потрібно назвати православним днем всіх закоханих.

Ну а в Муромі планується відкриття Скверу родини, що буде супроводжуватися Божественною літургією у Свято-Троицком монастирі, по закінченні якої на території обителі відбудеться концерт духовної музики.

Автор: Сергій Василенков