1 лютого - Єфімов день. І, крім того, професійне свято Домовика. Здавна на Русі по прикметах Єфремова дня судили про те, яким буде літо. Так, якщо на Єфрема вітер подує, бути лету сирим і холодним.

На Єфрема не можна було вбивати в будинку ніяких комах! Навіть тарганів і клопів. Уважалося, що домовик може образитися.

Називали домовика ласкаво - "суседушкой". По народних повір'ях домовик відривався на всю котушку саме на Єфремова день. Тому за старих часів домовика піддобрювали - пригощали кашею, наливали в чашку молоко й просили не шкодити будинку, а піклуватися про нього, допомагати у веденні домашнього господарства. Угощенье раніше залишали на грубці, звичайно те ж саме, що їли самі. Заїжджі багаті купці дарували домовикові срібну монетку, щоб будинок був повною чашею. Народ переможніше залишав мідну монетку.

Якщо ваша рожева мрія зіпхнути на кого-небудь хоча б частина домашніх обов'язків, то не забудьте сьогодні почастувати домовика печивом, цукеркою. Не відмовиться він і від чашки какао. Тільки харчується домовик не самими продуктами, а нашою енергією уваги й турботи про нього.

Хто ж такий домовик?

По поданнях наших предків це дух, хоронитель будинку. Істота таємниче, здатне робити як добрі справи, так і не дуже...

У тлумачному словнику живої великоросійської мови Володимира Даля написано: "Домовик - Домовик - дідусь, постень, лизун, доможил, хазяїн, жировик... суседко, батанушка, дух хоронитель і кривдник будинку. ...Є будинку сараяшник, конюшник, баенник і волосатка. Все це ніжити (у російської міфології: фантастичні істоти), ні людина, ні дух, мешканці стихійні. Сюди зараховують польового, лісовика, потвору, русалок, шутовок, водяного й ін.".

У російській хаті пекти була головним символом сімейного затишку й оберегом будинку. Домовик, як хоронитель будинку, жив у підпічок. Де живе домовик тепер можна тільки припускати. Але якщо у вас є яка-небудь тварина, особливо кішка, ви можете простежити, куди тварина дивиться пильним поглядом - там напевно і є домовик. Кішки його дуже добре бачать.

За старих часів домовик час від часу був людям. Звичайно він приймав вид кішки або іншої тварини. Добрим людям домовик показувався в людському обличчі. На древніх слов'янських поселеннях були виявлені фігурки дідків. Уважається, що саме так бачили або представляли домовиків наші пращури.

У спогадах старих часто можна почути історії про домовика. Нерідко за старих часів домовики не тільки охороняли будинок, але й стежили за дітьми. Наші прапрабабушки не відмахувалися, коли ребенок розповідав, що він грав з маленькою кошлатою грудочкою, і не обвинувачували дитятко в неправді. Навпаки, радувалися. Уважалося, що якщо домовик грає з ребенком, те він огородить його від всіх лих і хвороб.

Якщо домовик полюбив домашніх, то він попереджає про неприємності й про радості, охороняє будинок, якщо ж йому щось не подобається, то у вашім будинку часто б'ється посуд, ви можете почути, як він тупотить по ночах.

Домовик не може жити в енергетичному бруді. Якщо в будинку негаразди, сварки, ворожість, домовик стає дратівливим, перестає охороняти будинок і піклуватися про благополуччя родини. У такому випадку від вас починає йти статок і частий здоров'я. Гроші, навіть якщо запрацьовуються, миттєво зникають. Якщо хазяї не візьмуться за розум, не постараються налагодити стосунки в родині, домовик може взагалі піти з будинку й відправитися на пошуки більше затишного й дружного сімейства. У кожному разі з домовиком потрібно дружити, не забувати пригощати його пиріжком і ще чимсь смачним, ласкаво з ним розмовляти.

Якщо ви не вірите в домовика, це ваші проблеми. Боятися домовика не потрібно. Домовик, що живе у вашім будинку, як правило, намагається вам допомогти. Але якщо ви його не зауважуєте, він засмучується, опускає руки, і господарство, як би ви не вилизували будинок, не йде на лад. Тому не бійтеся здатися смішний самої собі, поговорите з домовиком, назвіть його хазяїном.

Якщо ж домовика у вас ні, спробуйте завести його. Можна спеціально з'їздити в село й привезти домовика із занедбаного сільського будинку, а можна спробувати заманити тутошнего - безхазяйного міського. Візьміть віник і із чотирьох кутів виметіть усе в центр кімнати. Станьте в середині кімнати й скажіть: «Я отут, а ти десь там. Що ж порізно бути з тобою нам? Підмела я по всіх кутах. Приходь, будемо разом жити! Будеш будинок ти наш сторожити. І з тобою ми будемо дружити. Будемо ми тебе поважати й ватрушками пригощати. Приходь, заходь і живи в повній чаші добра й любові».

Віник залишіть у центрі. На столі поставте блюдечко із частуванням. Запаліть свічу й не торкайте її, поки сама не згорить. Цей обряд повторюють 3 рази 1 раз на місяць на повню. Незабаром у вашім будинку з'явиться Хазяїн. Ви відчуєте це по невловимою зміною в будинку. Не забувайте по вечорах розмовляти з ним. Пригощайте його чаєм.

Якщо ви самотні, то поділитеся цим з домовиком. Не раз і не два ці методи допомагав знайти самотнім жінкам не просто чоловіка, а розуміючого й уважного супутника життя. Говорять, що домовики між собою спілкуються й зводять разом своїх хазяїв. Але тільки після того, як домовик знайде вам пари, не обділяйте й надалі його своєю увагою.

Якщо ви посварилися з домовиком, то постарайтеся з ним помиритися. Запропонуєте йому полуничне варення або небагато меду й вибачитеся, якщо ви дійсно винуваті, наприклад, погано дивитеся за будинком. Поясните, що зайнято навчанням або кар'єрою, часу в обріз і всю надію на його мудрість і діловитість. Домовик неодмінно ввійде у ваше положення, простить ваші недогляди й прийметься ще ретельніше стежити за будинком.

Якщо з домовиком у вас зложилися гарні відносини, то ви ніколи не залишите включеним праску або чайник на плиті, хтось невідомий неодмінно нашепче вашій підсвідомості всі необхідні застереження.

На Єфрема ввечері на честь іменин домовика було прийнято розповідати всякі цікаві історії про нього і його справи. Православна ж церква 10 лютого шанує пам'ять святого Єфрема Сирина, що жив у Месопотамії в 4 столітті до н.е. Прославився він вірним служінням Богові. Святий довгий час учив всіх вірі й покаянню. Наприкінці свого життя він усамітнився в печері.

Автор: Наталія Антонова