«Більша, щедра, широка» - так називаємо ми один із самих веселих і древніх свят слов'ян - Масницю. А попросту - святом проводів зими й зустрічі весни.

У стародавності ж він святкувався на честь язичеського бога родючості й скотарства Велеса, називався «мясопуста» і супроводжувався рясним частуванням і веселими гулянками. Оліїстий розгул зв'язаний не тільки з майбутнім постом. Адже до 14 століття на Русі Новий рік наступав 1 березня, а, як відомо, «як новий рік зустрінеш, так його й проведеш». От і зустрічали на повну котушку. І так любимо народом було це язичеське свято, що ні церква, ні безжалісний час не змогли поховати його в безодні сторіч.

І, звичайно, у першу чергу Масниця - це млинці, що символізують собою тепле сонечко, по якому люди знудьгувалися за целую зиму. Їх пекли весь тиждень, ними пригощали гостей, ними поминали покійних. Під час численних археологічних розкопок на території Росії в шарах, датируемих 9-10 століттями, археологи часто знаходять невеликі круглі глиняні сковорідки із зубчастими краями й із прокресленим хрестом - знаком сонця. Найімовірніше, ці сковорідки використовувалися саме для випічки млинців на Масницю. До речі, пекли їх спочатку не із пшеничної, а із гречаного борошна. І перед тим, як іти до тещі на млинці, зять обов'язково посилав їй мішок гречаної крупи й вершкового масла. Зятя, що не виконав цю традицію, чекало несхвалення всього села й, що напевно ще гірше, погіршення відносин з тещею.

Іншим святковим блюдом на Масницю було пиво - зварене всім селом і всім селом же й що розпивається. Недарма називалося це пиво «братчиной».

Ще одна невід'ємна традиція цього свята - спалювання опудала Масниці. Майже скрізь це опудало наряджали бабою, і тільки в Сибіру - мужиком. Та й палили опудало в різних місцевостях по-різному. У Сибіру - в останній день, в інших областях - в інші дні оліїстого тижня.

Саксонський письменник Шлейссингер, що побував у Москві в кінці 17 століття, так описував оліїсті гулянки: «У той час печуть пиріжки, калачі тощо в маслі й на яйцях. Зазивають до себе гостей і впиваються медом, пивом і водкою до упаду й нечутливості. Масниця нагадує мені італійський карнавал, що у той же час і майже в такий же спосіб відправляється».

Для більших веселощів у містах і селах по всій Русі влаштовували катання на гойдалці й з льодових гір. У містах будували штучні дерев'яні гори, прикрашені різнобарвними прапорами і ялиновими галузями. Молодецька публіка нерідко одержувала травми, качаючись із них, а деякі люди навіть гинули. Цар Олексій Михайлович своїми указами намагався втихомирити своїх разошедшихся підданих, вимагаючи, щоб «винокурінням не займалися, в азартні ігри не грали, кулачних боїв проміж себе не влаштовували й на гойдалці ніяких не качалися». Але ніякі грізні царські укази не могли втихомирити веселощі, що б'є через край.

А багато царів і самі не ладь були поучаствовать у народних забавах. Молодий Петро I із задоволенням гойдався на гойдалці із гвардійцями Преображенського полку, улаштовував у цей день блазнівські ходи, карнавали й феєрверки. Катерина Друга з нагоди своєї коронації теж улаштувала на оліїстому тижні карнавальний хід, названий «Торжествуюча Мінерва».

У селах гулянки були попроще. Помнете картину Сурикова «Узяття сніжного містечка?» Це була дуже популярна забава. Спочатку всім селом будували на ріці сніжне містечко, мудрий, з бійницями, вежами, воротами й неодмінною ополонкою посередине. Потім ділилися на два «ворожих» табори - піший і кінний. Піхота охороняла міцність, а кінноти - завойовувала. Відбивалися сніжками, мітлами й віниками. Переможцем уважався той, хто першим увірветься в міцність. Його відразу купали в ополонці, а потім пригощали, ушановували й дарували подарунки. Потім міцність дружно ламали й з піснями й танцями верталися в село.

А от інша народна забава - кулачні бої. Ще цар Іван Грозний любив спостерігати за цим поданням. Спочатку людська маса вибудовувалася друг напроти друга, а потім сходилася стінка на стінку. Мало хто виходив без втрат із запеклої сутички. Сорочки, штани й навіть взуття бували порвані в жмути. І все-таки правила честі існували й у кулачних боях, адже саме з тих часів і пішли приказки «Лежачого не б'ють» і «Двоє б'ються, третій не лізь».

А от яким був традиційний сценарій оліїстого тижня:

Понеділок - Зустріч. У цей день звичайно робили опудало Масниці, наряджали його в старі одяги, насаживали на тичину й зі співом возили по селу. Потім ставили на гору й качалися з її на санях.

Вівторок - Заигриш. У другий день тижня починалися різноманітні масові народні гулянки. Виходили ряжение й блазні, відкривалися балагани й льодові гірки.

Середовище - Ласун. У кожному будинку накривали рясні столи, пекли млинці та інші страви, варили пиво. На вулицях широко торгували різними насолодами.

Четвер - Широкий. Середина оліїстого тижня. У цей день звичайно проходили кулачні бої, узяття сніжних фортець та інші ігри.

П'ятниця - Тещині вечори. Зяті ходили в гості до свої тещам, яким випливало гарненько почастувати улюбленого зятька. У деяких областях, навпаки, тещі відвідували будинок зятя, але перед тим з вечора надсилали все необхідне для печения млинців - сковороду, черпак і т.д.

Субота - Золовкини посиденьки. Невістки приймали в себе рідню чоловіка, свекра зі свекрухою.

Прощеное неділя. Мабуть, це єдиний звичай, що церкви вдалося привнести в Масницю. По всій країні люди привітали один одного поцілуємо й просили друг у друга прощення, навіть у незнайомих людей. У багатьох областях палили опудало Масниці або просто розводили високі, «до сонця», багаття. Потім ходили на цвинтар, поклонялися пороху рідних і залишали на могилах млинці. А потім ішли в лазню.

Ну а молодь ще довго качалася з гір, супроводжуючи гулянки палкими поцілунками. У цьому розгульному святі - вся російська натура, що не знає у своєму молодецтві ні міри, не удержу. І свята в нас такі ж - хлібосольні, молодецькі й веселі.

Автор: Марина Аль-Рабаки