Наступив Великий пост, що приходить відразу за Масницею й триває сім тижнів до Великодня.

От що сказав про час Великого Поста Творець у Книзі старозавітного пророка Исаии:

«От пост, що я обрав: дозволь окови неправди, розв'яжи узи ярма,

І пригноблених відпусти на волю, і расторгни всяке ярмо;

Роздягнули з голодним хліб твій, і бедних, що скитаются, уведи в будинок;

Коли побачиш нагого, одягни його, і від єдинокровного твої не вкривайся.

…Коли ти... перестанеш піднімати перст і говорити образливе,

І віддаси голодному душу твою й наситиш душу страждальця:

Тоді світло твій зійде в тьмі...»

Після довгого забуття й заборон зараз багато росіян вернулися до віри. І навіть молоді дотримують або хоча б намагаються дотримати поста, не вживати під час Великого Поста в їжу м'яса, молока, масла, яєць. Але справа не тільки в тілесній помірності й в обмеженні в їжі, пост - це, насамперед, духовне випробування, очищення й відродження.

От що говорив у своїх проповідях шістнадцять століть назад Іоанн Златоуст архієпископ Константинопольський: «Постящемуся найбільше потрібно приборкувати гнів, привчатися до лагідності й поблажливості... випробовувати свою совість... От це щирий пост».

Під час Святий Четирехдесятници в храмах читається молитва святого Юхима Сирина - богослова, піснетворця, пустельника:

«Господи й Владико живота мого, дух ледарства, зневіри, любоначалия й марнослів'я не даждь мі. Дух же цнотливості, смиренномудрия, терпіння й любве даруй мі рабові Твоєму. Їй, Господи, Цареві, даруй мі зрети миючи гріха й не осуждати брата мого, яко благословенний еси повік. Амінь».

Якщо Різдво - це радісне свято, що дає всім надію на вічне життя душі, так само, як і свято Богоявлення - Водохрещення Господня, то час Великого Поста дано для роздумів. Під час його віруючі згадують, як Господь був відданий своїми учнями й страчений - розп'ятий на хресті разом із двома розбійниками. Він був оплаканий Богородицею й раскаявшимися учнями своїми. Ісус Христа поклали в труну, але на третій день він воскрес із мертвих.

Перші сорок днів поста - це пам'ять про те, як Христос сорок днів перебував у пустелі за Йорданом. Перший день Великого поста названий Чистим понеділком, а весь перший тиждень Чистою седмицею. На Русі в цей тиждень звичайно їли гриби, квашення, солоності й рибу. Особливою популярністю користувалися брусниця, солоні грузді, рижики, які в крамницях виставляли на тарілках для проби.

Другий тиждень поста називався Седмицею светотворних постів. На Русі з понеділка другого тижня дівчини починали вишивати перлами свій майбутній вінчальний убір.

Четвертий тиждень звався Середохресною. У четвер на Середохресному тижні пекли з пісного тесту «хрести» з ізюмом посередине. Саме тому, що на хресті прийняв смерть Ісус Христос заради порятунку всього людства, хрест став особливо шануватися. У стародавності хрести прикрашали перлами й носили на шовкових шнурках.

П'ятий тиждень поста зветься Похвальної седмиці. Протягом неї проходять два богослужіння. У середовище ввечері й у четвер ранком у церквах читається Великий канон, складений святителем Андрієм Критським у кінці 7 століття. Древній канон - це плач душі про покаяння, про совість...

У цьому ж каноні говориться й про житіє святої Марії Єгипетської, котра жила в Олександрії в 6 столітті й вела далеко не праведне життя. Відправившись із корабельниками в подорож, вона доплила до Єрусалима. Там красуня захотіла ввійти в храм, але невідома сила перепинила їй шлях. Марія злякалася, заплакала, упала на коліна в притворі храму перед іконою Божої Матері. І Богородиця дозволила їй увійти в церкву. Після чого Марія відправилася в пустелю за рікою Йордан і провела там все своє життя, що залишилося. Коли вона вмерла, могилу їй вирив лев. Пам'ять преподобної Марії Єгипетської відбувається 14 квітня. У суботу на п'ятому тижню Великого поста в церквах читається Акафіст Божої Матері.

Шостий тиждень - Вербна. А субота на шостому тижні Великого поста називається Лазарєвій суботою. Названо вона так на честь Лазаря - брата Марфи й Марії, якого воскресив з мертвих Ісус Христос. От що написано про це в Євангелії від Іоанна:

«Отже, відняли камінь від печери, де лежав померлий. Ісус же звів очі до неба й сказав: Отче! Дякую Тобі, що Ти почув Мене. Я й знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, що тут коштує, щоб повірили, що Ти послав Мене. Сказавши це, Він воззвал голосним голосом: Лазар! Іди геть. І вийшов померлий, оповитий по руках і ногам похоронними завісами, і особа його обв'язана було хусткою».

Після цього воскреслий Лазар прожив тридцять років. На схилі віку своїх він став єпископом на Кіпрі. У нього на Кіпрі гостювала Богородиця, за якої він спеціально надсилав у Єрусалим корабель. І вишила в той час вона для нього єпископський омофор - широку стрічку, що расли золотими хрестами, що покладає на плечі, як знак єпископського сану.

Для Ісуса ж Христа відродження Лазаря було однієї з останніх щаблів на Голгофу. Первосвященики старозавітної Церкви не бажали визнати його й, зібравшись на таємну раду, вступили в змову, що описується в Євангелії від Іоанна:

«...Що нам робити? Ця Людина багато чудес творить.

Якщо залишимо Його так, то всі ввірують у Нього...»

Євангеліст Іоанн сумно зауважує:

«Із цього дня поклали вбити Його».

Всі ми з різних джерел знаємо про духовні й тілесні страждання Ісуса Христа. Ті, хто не читає релігійних книг, бачили фільми, читали Булгакова. Так що подання мають практично все. І всі, звичайно, пам'ятають і страх його людський, і віру його, з якої він через цей страх переступає:

«Душу Моя тепер обурилася; і що Мені сказати? Отче! Позбав Мене від години цього! Але на цю годину Я и прийшов» (Євангеліє від Іоанна).

Уже знаючи про неминучий, Ісус молився Батькові Своєму Небесному:

«...говорячи: Отче, якби Ти благоволив пронести чашу цю повз Мене! втім, не Моя воля, але Твоя так буде» (Євангеліє від Луки).

Ісус Христос переборов всі свої сумніви й приніс себе в жертву, щоб надолужити наші гріхи. Напевно, у дні Великого поста навіть самим закоренілим атеїстам варто подумати про свою душу, про свій внутрішній світ і, можливо, переглянути свої взаємини із близькими людьми, із самим життям і згадати головну заповідь - ВОЗЛЮБИ! Адже без любові до миру, до людей, до себе, людина - не людин зовсім, а так, порожня оболонка.

Ще зовсім небагато, і наступить Великдень - Світле Христово Неділя.

Автор: Наталія Антонова