Цього року вербна неділя раннє - 28 березня. Вербна неділя (Вхід Господень у Єрусалим) - це перехідний двунадесятий свято. Він завжди випадає на неділю перед Великоднем.

Це свято християнська Церква ввело в IV столітті, а на Русі він почав відзначатися в X столітті. Цим святом завершується Великий пост.

Урочистий вхід Ісуса в Єрусалим був вступом Його на шлях хресних страждань. Про цю подію, що відбула за кілька днів до розп'яття Христа, оповідають всі чотири євангелісти. За шість днів до Великодня Ісус воскресив Лазаря. У той час, коли Лазар занедужав, Христос був далеко від Вифании, і довідався він про його хворобу від гінця, якого послали дві сестри Лазаря, Марфа й Марія. Одержавши звістку, Ісус сказав: «Ця хвороба не до смерті, але до слави Божией, так прославиться через неї Син Божий».

Повернувся Ісус у Вифанию через два дні, уже знаючи, що Лазар умер. Вийшла назустріч йому сестра Лазаря Марфа й сказала: «Господи, якби Ти був тут, не вмер би брат мій». На що Ісус відповів: «Воскресне брат твій».

Прийшли вони у Вифанию, Ісус Христос підійшов до печери, у якій був похований Лазар, і повелів забрати камінь. А коли камінь відвалили, він підняв очі до неба й викликнув: «Отче! Дякую Тобі, що ти почув Мене. Я й знав, що Ти завжди почуєш Мене, але сказав це для народу, що тут коштує, щоб повірили, що Ти послав Мене». А потім, Ісус викликнув: «Лазар, іди геть!» І Лазар негайно піднявся із труни й вийшов з печери. (Іоанн, гл. 11)

Тоді Христос і зібрався відсвяткувати свято Великодня в Єрусалимі. Разом з ним відправилося чимало народу, і супроводжували його з пишністю, як колись на Сході супроводжували царів. Але первосвященикам іудейським зовсім не подобалися почесті, надавані народом Христу, і вони думали, як його вбити. Убити вони замишляли також і Лазаря, тому що саме його відродження змусило багатьох повірити в Христа.

Спочатку все йшли пішки, а коли дійшли до селища Виффагия, Ісус підкликав до себе двох учнів і сказав їм, щоб вони пішли в селище, знайшли там ослицю прив'язану й молодого осла з нею й привели їх до нього. І покарав, що якщо їх будуть запитувати, навіщо вони беруть тварин, відповідати, що вони потрібні Господові.

Учні послухалися й привели ослицю й осля й поклали на них свої одяги. От на цьому ослику й поїхав Ісус Христос, супроводжуваний юрбою з пальмовими гілками в руках.

Люди ж, що прийшли на свято, довідавшись, що Ісус іде в Єрусалим, взяли пальмові галузі, вийшли назустріч Йому й стали викликувати: «Осанна! Благословенний прийдешній в Ім'я Господне, Цар Ізраїлів!». Під ноги Христу кидали гілки, зрізані з пальм, і стелили свої одяги. І дорослі, і діти привітали Месію, бачачи в ньому пророка й чудотворця. Весь простий народ, повіривши у світлу могутність Учителя, готовий був визнати в ньому свого царя, що дасть йому волю. І коли хто-небудь запитував: «Хто це?», - йому відповідали: «Це Ісус, Пророк з Назарета Галилейского».

Учні ж Ісуса Христа стали голосно прославляти його за все чудеса, які вони бачили. Книгарі й фарисеї зажадали, щоб Христос заборонив учням робити це, але Ісус відповів: «Кажу вам, що якщо замовкнуть, то камені возопиют». Первосвященики вбити його при народі не вирішувалися й тільки нарікали й думали, як же перевелися Христа, але не своїми руками.

Ісус же тим часом сказав народу: «Прийшла година прославитися Синові Людському. Істинно, істинно говорю вам: якщо пшеничне зерно, падши в землю, не вмре, то залишиться одне, а якщо вмре, то принесе багато плода. Нині суд миру сему. І коли я вознесенський буду від землі, усіх залучу до Себе». Тоді ж Ісус Христос дав народу знати, якою смертю він умре. (Матфей, глава 21, Іоанн, глава. 12, Лука, глава 19)

Потім Ісус увійшов у храм Божий і вигнав з нього всіх що продають і купують у храмі, перекинув він і столи міняйл, і лави голубів, що продають. Говорячи при цьому: «Будинок Мий будинком молитви наречеться, а ви зробили його вертепом розбійників».

Народ дивився на Христа із замилуванням. А коли підійшли до нього сліпі й кульгаві, Він їх зцілив. Покинувши Єрусалим, Христос повернувся у Вифанию.

Свято Входу в Єрусалим одне з найтрагічніших свят церковного року. Трагізм полягає в тім, що народ, що тільки що привітає Христа й рятівника, що бачить у ньому свого, після відмови Христа стати політичним вождем, разочаровивается в ньому й ті ж самі люди, що кричали: «Осанна Синові Давидову!», кинувшись у безодню ненависті, стануть вимагати розп'яття Христа

І заради прозріння юрби, що осліпла з люті й неуцтва, Ісусу Христу прийде пройти через всі страшні борошна, щоб перемогти смерть, воскреснути й повернути людям віру в Бога.

Тому як у цей день на святі вживали пальмові галузі - вайи, його й назвали Тижнем «Ваий», «Цветоносия», «Цветною». А сама неділя - Цветоносним воскресінням. А на Русі Вербною Неділею - у Росії, Білорусії, на Україні й деяких інших православних країнах вайи заміняються вербою, тому як пальм просто немає.

Верба розпускається раніше інших дерев і символізує пробудження природи, відродження, прихід весни. Саме з галузями верби й запалених свіч православні люди згадують урочистий Вхід Христа на страждання.

До революції селяни в день Лазарєва неділі пекли у великій кількості хлібці для домочадців, а в один із хлібців запікали гріш. Той, кому потрапить цей хлібець, і буде щасливим весь рік, а якщо хлібець випадав дівиці, то передвіщав їй удале заміжжя.

У неділю ввечері богослужбові тексти свідчать про настання Жагучої або Великої седмиці. Починаючи з вечерні тижня Ваий, всі пісні Тріоді Пісної оповідають саме про цей відрізок земного шляху Добродії Бога.

У Лазарєву суботу ввечері йшли всією родиною із храму додому із запаленою свічею. Цю же свічу запалювали й на великодній пасці. Гілками ж освяченої верби, принесеної із храму, хльостали дітей, худобину й один одного, при цьому бажаючи здоров'я. Гілками верби годували худобину, бажаючи позбавити її від хвороб.

У Вербну Неділю, незважаючи на триваючий Великий пост, дозволяється вживання в їжу рибних блюд.

Існувала також безліч народних прикмет про Вербну Неділю. Наприклад: «Якщо Вербний тиждень погожа, ранки морозні, те ярові будуть гарними», «Якщо добре цвіте верба, то рілля буде вдалої», «Якщо на Вербної мороз - ярові хліби гарні будуть».

Автор: Наталія Антонова