В останньому весняному місяці причаївся врочистий денек, що, на відміну від Першотравня й Дня Перемоги, стосується тільки професіоналів. Але оскільки діяльність цих людей в усіх на очах, їсти привід дружно поздоровити журналістів, редактори, ди-джеев, операторів, коментаторів, монтажерів, звукооператорів і працівників зв'язку... Загалом, із Днем телебачення, радіо й зв'язку!
Професія журналіста вважається самої стресової поряд з роботою лікарів і міліціонерів. Ще б: «троє доби не спати, троє доби крокувати заради декількох рядків у газеті...» Тому не варто дивуватися або хихикати, якщо часом в ефірі трапляються курйозні непорозуміння. Зрештою, репортери намагалися, щоб ми... посміялися!
«Об крик жінок всіх часів!..»
Цей конфуз відбувся на Всесоюзному радіо. У ту офіційно-консервативну пору щоденні новини читали два диктори - чоловік і жінка, кожний «у відповіді» за свій блок... Отже, у студії працює дикторський дует, все чинно-благородно, але в якийсь момент виконавець чоловічої партії почуває, що от-от схрипне. Чоловік тихенько встає й, показуючи напарниці Вірі Корольовій на горло, шепотить: «Піду попрошу Вітю Балашова за мене дочитати». Покинута, але не зломлена Віра Йосипівна озвучує свій «абзац», потім читає блок вибулого товариша, потім знову свій і так хвилини дві-три, що досить утомливо. Однак допомога в особі пріснопам'ятного Віті Балашова все не з'являється. Тоді Корольова, вибравши паузу, кричить колегам: «Мужика скоріше давайте!» Заклик про допомогу дійшов до адресатів, але от невдача - перед тим, як кинути клич, Віра Йосипівна забула відключити мікрофон... І на просторах величезної країни радіослухачі зрозуміли, що десь далеко одна нещасна жінка запекло має потребу в суспільстві чоловіка.
У радіокомітеті накладка не пройшла непоміченої, однак улаштувати прочуханку колишній фронтовичці Корольовій, що мала звичку різати правду-матку, незважаючи на чини й регалії, не зважилися. Голова комітету лише попросив:
- Віра Йосипівна, коли Вам іншим разом знадобиться мужик, не треба відразу звертатися до всього радянського народу...
«Всі ми трошки коня»
Ця історія відбулася років 30 назад у невеликому містечку. У місцевому радіокомітеті працював диктором один дуже азартний чоловік, особливою пристрастю якого були перегони. Один раз трапилося гравцеві читати в прямому ефірі новини, а в голові лише іподром, коні, ставки й жокеї. Уникнути в такій ситуації «застережень по Фрейдові» досить складно, і наш герой не став виключенням. Усього-Те й було потрібно вимовити фразу: «У ріці тонула жінка», однак по зрозумілих причинах диктор сказав: «У ріці тонув кінь». Оговорившийся моментально зрозумів, що був неправий і, як зміг, «нейтралізував» вирвавшиеся назовні ипподромние думи: «А неподалік тонула жінка». Далі пішов стандартний текст, мов, що потопає тетеньку врятували, герой приставлений до нагороди, діти не осиротіли...
Вийшовши через мікрофон, диктор, обливаючись холодним потом, чекав виклику «на килим» до головного редактора. Однак у той день Фортуна не стала демонструвати проштрафившемуся свій тил, і помилка могла б зійти з рук бідоласі... Якби не допитливий радіослухач, що через тиждень надіслав у радіокомітет лист наступного змісту: «Потопаючу жінку врятували, це добре. А що стало з конем?» Далі автор найдокладнішим образом указував, у який день і годину новини вийшли в ефір, і хто їх читав. У підсумку все таємне стало явним, а позбавлення диктора премії - неминучим.
«Не лихо - чоботи й капелюх намалюємо!»
Нагадаємо, що 7 травня країна святкує День працівників телебачення, радіо й зв'язку, але було б несправедливо залишити без уваги акул пера, тобто співробітників друкованих видань, тому що журналістика - не тільки професія, але ще й стан душі. От що повідав про свої доблесні будні Сейткази Матаев, голова Союзу журналістів Казахстану: «Колись я працював у газеті «Індустріальна Караганда». Чергував по номері й приніс головному редактору смугу на виправлення. Главред оцінив матеріали й строго помітив: «А що це в тебе поливальник босий?» Справа в тому, що одна стаття на сільськогосподарську тему була ілюстрована фотографією героїчного меліоратора, що поливав зі шланга скупий казахський степ. «Поливальника взути в чоботи! - розпорядився цензор.- Не вистачало, щоб нас обвинуватили в упадничестве й псевдонатурализме». Сказано - зроблено. Покликали ретушера Кузьмича, що легким рухом руки пририсовал до ніг поливальника гумові чоботи...
Наступного дня вся редакція загиналася від сміху: чоботи-те Кузьмич «прилаштував», а от у відбитті на водній гладі ноги меліоратора так і залишилися упаднически босими...
За право йменуватися авторами наступного сюжету борються відразу кілька центральних видань, але ветерани «Звісток» затверджують, що случившийся курйоз - справа рук їхнього рідного ретушера Ханина... Один раз черговий по номері звернув увагу, що «непорядок» проникнув на знімок делегації правительства. А саме: вся делегація строго по протоколі стояла в головних уборах, і тільки тодішній міністр закордонних справ Андрій Андрійович Громико виділявся із загальної маси непокритим чолом. Щоб товариш Громико не привертав увагу надмірною індивідуальністю, ретушерові Ханину доручили пририсовать міністрові капелюх... Коли тираж був видрукуваний, виявилося, що міністр Громико запасся капелюхами взапас: одна красувалася на голові, інша - у руці...
«Без суду й наслідку»
Неправильні дати, невірно зазначені прізвища та інші витрати ремесла - споконвічний головний біль журналістів. Природно, ляпсуси виникають не зі злого наміру, однак пильні читачі-слухачі-глядачі рідко упускають можливість пожурити репортера, так і норовлять зробити зауваження.
Відомому спортивному журналістові газети«Вісті» Борисові Федосову якось не пощастило зробити в замітці помилку. Після виходу номера на автора обрушився шквал читацьких дзвінків. Спочатку Федосов вибачався, потім розповідав, як усе вийшло, і, нарешті, не витримав. На черговому дзвінку взяв трубку, вислухав претензії читача й спокійно вимовив:
- Знаю. Ви праві, автор уже розстріляний.
- Як розстріляний?! - обурився читач. - Як Ви могли? Через такий дріб'язок позбавити людини життя!
«В апарата!»
Настала черга замовити слівце про працівників зв'язку, тому що свято повною мірою ставиться й до них. Як показує життя, найбільше забавних випадків доводиться на частку операторів мобільного зв'язку. І цього разу привід посміхнутися дають невдачливі абоненти. Отже, які ж претензії найчастіше пред'являють власники стільникових телефонів до компаній, чиїми послугами користуються?
«Здрастуйте, я в лісі, як можна викликати таксі? І ще: Ви не могли б визначити, у якому саме лісі я перебуваю, тому що мені це невідомо. Немає? Тоді навіщо Вас тримають на роботі?»
«На дачі телефон поводиться дивно: на городі працює, а біля річки немає. Коли я залажу на дерево, він знову працює, а усередині будиночка немає. Тобто якщо потрібно подзвонити, у мене два варіанти - лізти на дерево або йти в городи?»
«Будь ласка, поясните мені, як можна відправити есемес. Тільки пояснюйте докладно, як ідіотові».
«Дівчина, розповідайте, будь ласка, чи йде вулиці сніг... А то я сиджу у в'язниці, і мені не видно».
«- Дівчина, здрастуйте. Я упустив телефон в окріп, потім дістав... Щоб остудити, поклав у холодну воду. Що мені далі робити?
- Гострим ножем зніміть із його шкурку!»
На плашці: Геть із екрана! У книгу рекордів...
Телебачення - досить дивний винахід, що найчастіше пускає до нас у спальню людей, яким у звичайному житті й руку-те подати соромно. Але факт залишається фактом: ми роками перебуваємо в заручниках передач, боготворимо ведучих і фанатеем від серіалів. А самі улюблені й у той же час екранні довгожителі, що замучили, у підсумку попадають на сторінки книги Гиннеса:
• Мультфільм « Скуби-Ду» потрапив у книгу рекордів Гиннесса як самий тривалий в історії кінематографа (350 серій). Перша серія «мультяшки» вийшла в США в 1969 році.
• Самою тривалою рекламною трансляцією на британському телебаченні був ролик універмагу «Грейт Юниверсал Сторс», що тривав 7 хв 10 секунд. Його показали в програмі «Добрий ранок, Британія» 20 січня 1985 року. Рекламний час обійшовся замовникам в 100 000 фунтів стерлінгів.
• Самим великим телевізійним контрактом дотепер залишається контракт із Опрой Уинфри. У березні 1994 року вона підписала контракт, що за шість років приніс її компанії «Харпо» 300 млн доларів.
• Британський актор Кристофер Чи, знявшись в 255 фільмах і телепостановках, потрапив у Книгу рекордів Гиннесса в категорію «Міжнародна зірка із самою більшою кількістю згадувань у титрах». Кристофер Чи зіграв Сарумана в "Владарі кілець».
• «Клуб мандрівників» - єдина програма нашого телебачення, що потрапила в Книгу рекордів Гиннесса як самий тривалий телевізійний проект, а її ведучий Юрій Сенкевич - як власник самої довгої кар'єри телеведучого.
Автор: Лариса Афонченко
