Народ, що не знає своєї культури й історії, - презренен і легкомисленен.

Н.М. Карамзин

Народна культура - це невичерпне джерело естетического, морального й патріотичного виховання дошкільників. Як не схожі один на одного ці людські цінності, однакові по своїй могутності й походженню! Не можна виховати ці високі цінності, не знаючи того, що було до нас. За всіх часів російські педагоги, письменники, музикознавці підкреслювали необхідність знань про свою Батьківщину, про свою культуру. Ця проблема й зараз залишається актуальної. У законі РФ «Про утворення» від 10 липня 1992 року, «Принципи державної політики в галузі освіти» написано: «гуманістичний характер утворення, пріоритет загальнолюдських цінностей...» і в ст. 2: «Захист і розвиток системою утворення національних культур, регіональних культурних традицій і особливостей в умовах багатонаціональної держави». Але в цей час більшість росіян дуже поверхово знайомі зі своєю народною культурою. Стають тривожно, коли дошкільники краще знають традиції сходу й заходу, чим споконвіку російські традиції. Як жили російські люди? Що хвилювало дідів і прадідів? Як працювали і як відпочивали? Які звичаї й традиції вони дотримували? І для мене стало важливо, щоб діти зацікавилися минулим, стикнулися з народним мистецтвом і традиціями.

Усім відома крилата фраза - «всі ми родом з дитинства». Дитинство - самий яскравий період у житті людини. Відомо, що емоційні враження, отримані в дитинстві, особливо яскраві й довгострокові. І де ж такі яскраві враження можна одержати? На щастя, дитинство - той час, коли можливо искреннее занурення в джерела національної культури. І в мене з'явилася ідея - прилучити дітей до джерел народної культури за допомогою музичного фольклору, тому що музика є коштами формування особистісних якостей людини, його духовного миру. Тільки народне мистецтво може подарувати дітям зустрічі зі співучими дивовижними мелодіями, зі справді яскравою, живою, рідною мовою.

Одним зі шляхів рішення проблеми, на мій погляд, є знайомство дошкільників з народними обрядовими святами й гуляннями. Рішення своєї проблеми я початку в такий спосіб:

• проаналізувала розділ музичного виховання програми М.А. Васильєвій;

• познайомилася із працями музикознавців - К. Світловий, А. Руднєвій, С. Кондратьевой, В. Ладиніній;

• виділила основні напрямки своєї роботи;

1. заняття в «горенке»;

2. обрядові грища;

3. народні свята й гуляння.

• збагатила предметно - розвиваюче середовище (народні костюми, предмети селянського побуту, виробу дітей і батьків, народні музичні інструменти, альбоми, фотографії й т.д.);

• скоординувала свою діяльність із педагогами й родителями.

Все це дозволило визначити основну мету моєї роботи: створення умов для прилучення дітей до основ народної культури, через участь їх у народних святах і обрядах. Ціль своєї педагогічної діяльності я конкретизувала за допомогою постановки наступних завдань:

1. Знайомити дітей з історією й культурою російського народу;

2. Формувати любов і повага до народних традицій;

3. Учити виконавським навичкам в області співу, руху й музицирования;

4. Розвивати в дітей самостійність і імпровізаторські здатності.

Для реалізації цілей і завдань розробила перспективний план з використанням програм М. Новицкой, Е.В. Соловйовій «Спадщина» і О.Л. Князєвій, М.Д. Маханевой «Прилучення дітей до джерел народної культури», авторських програм - «Оберіг» (Е. Г. Вороніна), «Горенка» (М.В. Хазова) і власного досвіду роботи. Знайомство з народними святами й гуляннями здійснювала послідовно, від простого до складного, від близького до далекого. Використовувала наступні форми роботи з дітьми:

екскурсії в музей, виставки рукоділля й народної творчості, зустріч із народними вмільцями, фольклорні свята й гуляння, дозвілля, заочні подорожі, комплексні заняття, заняття в «горенке», створення фольклорного ансамблю «Сударушка».